Висновки Верховного суду України. Спори, що виникають із трудових правовідносин . Частина 2

Спори, що виникають із трудових правовідносин . Частина 2

 Згідно зі ст. 361 Закону України від 5 листопада № 1789-ХII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) та ч. 2 ст. 45, ч. 1 ст. 46 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка перегля­ дається) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або дер­ жави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інте­ ресах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Отже, прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і кори­ стується правами сторони, крім права на укла­ дення мирової угоди. 

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу строку звернення до суду поши­ рюється й на звернення прокурора до суду з позов­ ною заявою в інтересах громадянина (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 березня 2016 р. у справі № 6-2426цс15).

 Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звіль­ нення за п. 5 цієї статті), а також у період пере­ бування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації під­ приємства, установи, організації.

Проте згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 листопада 1996 р. №  504/96-ВР «Про від­ пустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення тру­ дової дисципліни) йому має бути надано неви­ користану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Аналіз норм у контексті колізії загальної (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) та спеціальної (ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону) норм дає підстави для вис­ новку про те, що в разі звільнення працівника (крім звільнення за порушення трудової дисци­ пліни) та надання йому за його бажанням неви­ користаної відпустки (з наступним звільненням) датою звільнення є останній день відпустки.

 Відповідно до ч. 3 ст. 492 КЗпП України одно­ часно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган зобов’я­ заний запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організа­ ції, в тому числі й вакантні посади осіб, які перебувають у відпустці по догляду за дити­ ною (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 березня 2016 р. у справі № 6-2487цс15).