Висновки Верховного суду України. Спори, що виникають із трудових правовідносин . Частина 4

Спори, що виникають із трудових правовідносин . Частина 4

 1.7.5. Статтею 233 КЗпП України передба­ чено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

 Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підста­ вою для застосування відповідальності, передба­ ченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду почина­ ється з наступного дня після проведення зазна­ чених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установ­ лених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

 Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються неза­ лежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає немож­ ливим поновити порушений строк (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 квітня 2016 р. у справі № 6-409цс16).

Трудовий договір з ініціативи влас­ ника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 41 зазначеного Кодексу можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівни­ ком грошових, товарних або культурних ціннос­ тей (прийом, зберігання, транспортування, роз­ поділ тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або упов­ новаженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця нега­ тивних наслідків чи наявності завданої робото­ давцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх при­ йманням, зберіганням, транспортуванням, роз­ поділом і т.  п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення опера­ цій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цін­ ностей (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-100цс16).