Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень Закону № 1952-ІV щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно (квартиру).

Преамбулою Закону № 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, орга- нізаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

За ч. 13 ст. 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

 Зазначений Закон згідно зі ст. 1 регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

 Пунктом 1 ч. 1  ст. 8 Закону № 1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації прав, середіншого, проводить державну реєстрацію прав та обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заяв- лених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього  Закону; наявність факту виконання умов пра- вочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на неру- хоме майно або обтяження таких прав.

 Аналогічні положення тим, які встановлені у п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, передбачені п. 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затверджений  постановою Кабіне- ту Міністрів України від 22 червня 2011 р. № 703; далі — Порядок державної реєстрації прав).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація обтяжень здій- снюється, зокрема, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та не- обхідні для такої реєстрації документи, визначені Порядком державної реєстрації прав (пункти 7, 10).

Під час розгляду заяви про державну реєстрацію та документів державний реєстратор вста- новлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до п. 3 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого май- на (затверджений наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 р. № 1844/5; зареєстро- вано у Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за № 2102/22414; далі — Порядок викорис- тання даних) відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна використовуються держав- ним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі обтяжень податковою заставою, під час проведення державної реєстрації прав з метою їх перенесення до Державного реєстру прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

 Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно використовуються державним реєстратором для встановлення наявності (відсутності) записів про державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав та під час розгляду заяв про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, заяв/запитів на отримання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Пунктом 5 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після дер- жавної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону. У справі, що розглядається, суди встановили, що Держреєстратор не заперечував, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV він встановив наявність запису про реєстрацію права власності за Особою 1 від 16 серпня 2012 р., що виникло на під- ставі рішень Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2011 р. та від 8 травня 2012 р., якою номер квартири 65 змінено на В  4-2. Водночас суди встановили, що на момент прийняття рішен- ня про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 29  жовтня 2013 р. Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 8 квітня 2013 р. у задоволенні заяви Особи 1 про виправлення описок у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2011 р. відмовив. При цьому Особу 1 не позбавлено майнових прав на спірну житлову площу.

Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141; далі — Порядок ведення Державного реєстру), державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності від 29 жовтня 2013 р. на спірну квартиру за ТОВ «ІК «Укркапітал» право власності на останню вже було зареєстроване за Особою 1, рішення суду, яким би було скасовано саму державну реєстрацію права власності відсутнє, тобто не було скасовано рішення про таку реєстрацію, а отже, Держреєстратор фактично прийняла рішення про скасування державної реєстрації прав без наявності обов’язково необхідного рішення суду, порушивши ст. 26 Закону № 1952-ІV та п. 41 Порядку ведення Державного реєстру, відповідно до яких державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав тільки у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Тобто, оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру прийнято та здійснено з порушенням ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 26 Закону № 1952-ІV, а також п. 12 Порядку державної реєстрації прав, п. 3 Порядку використання даних та п. 41 Порядку ведення Державного реєстру (постанова Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 р. у справі 21-1501а15).