Висновки Верховного суду України. Спори щодо визнання правочину недійсним

 Згідно зі ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України від 26  квітня 2001 р. № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі — Закон № 2402-III) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

 При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов’язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем прожи- вання батьків.

Місцем проживання неповнолітньої, малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не вважається безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або мало- літньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які водночас є законними представниками неповно- літньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченізаконодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Норми ст. 177 СК України, статей 16—18 Закону № 2402-III та ст. 12 Закону України від 2 червня 2005 р. № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, на яке має право дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, на яке має право дитина, за позовом її батьків не може бути сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а лише порушення внаслідок його укладення майнових прав дитини (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-2976цс15).

 З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юри- дичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обме- ження й існували на момент укладення договору. Таким чином, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставоюдля висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-62цс16).

 Згідно зі ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України від 26  квітня 2001 р. № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі — Закон № 2402-III) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

 При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов’язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем прожи- вання батьків.

Місцем проживання неповнолітньої, малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не вважається безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або мало- літньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які водночас є законними представниками неповно- літньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченізаконодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Норми ст. 177 СК України, статей 16—18 Закону № 2402-III та ст. 12 Закону України від 2 червня 2005 р. № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, на яке має право дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, на яке має право дитина, за позовом її батьків не може бути сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а лише порушення внаслідок його укладення майнових прав дитини (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-2976цс15).

 З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юри- дичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обме- ження й існували на момент укладення договору. Таким чином, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставоюдля висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-62цс16).

 Згідно зі ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України від 26  квітня 2001 р. № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі — Закон № 2402-III) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

 При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов’язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем прожи- вання батьків.

Місцем проживання неповнолітньої, малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не вважається безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або мало- літньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які водночас є законними представниками неповно- літньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченізаконодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Норми ст. 177 СК України, статей 16—18 Закону № 2402-III та ст. 12 Закону України від 2 червня 2005 р. № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, на яке має право дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, на яке має право дитина, за позовом її батьків не може бути сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а лише порушення внаслідок його укладення майнових прав дитини (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-2976цс15).

 З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юри- дичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обме- ження й існували на момент укладення договору. Таким чином, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставоюдля висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-62цс16).

 Згідно зі ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України від 26  квітня 2001 р. № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі — Закон № 2402-III) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

 При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов’язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем прожи- вання батьків.

Місцем проживання неповнолітньої, малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не вважається безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або мало- літньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які водночас є законними представниками неповно- літньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченізаконодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Норми ст. 177 СК України, статей 16—18 Закону № 2402-III та ст. 12 Закону України від 2 червня 2005 р. № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, на яке має право дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, на яке має право дитина, за позовом її батьків не може бути сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а лише порушення внаслідок його укладення майнових прав дитини (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-2976цс15).

 З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юри- дичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обме- ження й існували на момент укладення договору. Таким чином, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставоюдля висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 р. у справі № 6-62цс16).

Джерело: ВВСУ від 2016 року №11