Ділимось практикою суду щодо застосування ст. 4 п. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) "Право не бути притягненим до суду двічі".
Суд в своїй постанові № 728/254/22 (номер провадження 3/728/135/22) від 17.02.22 висловив підхід про застосування принципу ne bis in idem, який випливає із статті 4 Протоколу № 7 Конвенції та закріплює заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або по суті одних і тих самих фактів.
Обставини справи стосувались особи, яку було визнано винуватою за частиною першої статі 309 Кримінального кодексу України (далі КК) за незаконне придбання, перевезення, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
Поряд з цим складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), яка передбачає відповідальність за незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.
В першу чергу Суд наголосив, що стаття 61 Конституції України говорить про заборону двічі притягнення до юридичної відповідальності одного виду, а стаття 4 Протоколу № 7 Конвенції закріплює заборону «кримінального переслідування», яке тлумачиться в автономному значенні та не залежить від внутрішньодержавної кваліфікації.
В даних правовідносинах Суд підкреслив, що переслідування особи шляхом притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 44 КУпАП є «кримінальним» в розумінні статті 4 Протоколу № 7 Конвенції.
Це пояснюється тим, що за відповідне адміністративне правопорушення передбачено застосування стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк до п`ятнадцяти діб. Зважаючи на характер та суворість покарання, Суд вважав, що це провадження у розумінні статті 6 Конвенції було кримінальним (див. для прикладу рішення Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Галстян проти Арменії» (Galstyan v. Armenia), заява № 26986/03, пункти 58-60, та «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02, пункт 39).
Далі Суд проаналізував чи були правопорушення, за які переслідується особа , одними і тими самими (idem).
В рішенні ЄСПЛ по справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia), заява № 14939/03, Суд розглядав існуючі підходи до тлумачення принципу ne bis in idem та дійшов висновку, що статтю 4 Протоколу № 7 слід розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або по суті одних і тих самих фактів (пункт 82). Отже, важливо було зосередитися на тих фактах справи, які складають сукупність конкретних фактичних обставин стосовно одного й того ж обвинуваченого, та нерозривно пов`язані між собою у часі та просторі, існування яких мало бути доведено з метою засудження або порушення кримінальної справи (пункт 84).
В спірних правовідносинах Суд в основі рішення застосовав також підхід, висловлений ЄСПЛ по справі «Ігор Тарасов проти України», заява № 44396/05.
Суд зазначив, що обидва провадження (кримінальне та справа про адміністративне правопорушення) стосувалися поведінки особи в одному й тому ж місці в один і той же проміжок часу, відповідні наркотичні засоби були відшукані під час обшуку в один день, деякі данні із обвинувального акта зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (див. пункт 3).
Фактами, що стали підставою для першого притягнення до відповідальності за частиною першою статі 309 КК було: незаконне придбання, перевезення, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
Друге притягнення до адміністративної відповідальності було пов`язано з тими ж обставинами і діяннями, які були складовими частинами тієї ж безперервної поведінки, під час першого засудження. Отже, перше засудження стосувалося дій особи , вчинених в рамках більш широкого безперервного діяння, охопленого тим самим протиправним наміром останнього. Таке виокремлення дій з більш широкого контексту вбачається невиправданим , особливо, коли уособи проводився, обшук, виявлені речі визнавались речовими доказами в кримінальному провадженні і були покладені в основу першого засудження.
Отже, Суд дійшов висновку, що факти, які призвели до притягнення особи до кримінальної до відповідальності, нерозривно пов`язані між собою із фактами, які зазначені в основі для притягнення до адміністративної відповідальності, та в другому провадженні по суті стосується тих самих фактів, що досліджувалися і у першому провадженні.
Немає значення,які пункти нового обвинувачення в наступній справі були залишені чи відхилені, оскільки стаття 4 Протоколу №7 містить гарантію проти повторного судового розгляду чи притягнення особи до відповідальності з перспективою повторного засудження у новому процесі, а не заборону повторного засудження чи виправдання (пункт 83 згадуваного вище рішення ЄСПЛ «Сергій Золотухін проти Росії»).
Особливості даних правовідносин свідчать, що хоча рішення у першій справі на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення не набрало законної сили, в описуваній ситуації можливо застосувати принцип ne bis in idem, оскільки в першій справі обставини справи не оспорювались учасниками судового розгляду і відповідна позиція була заявлена саме під час другого провадження, що зобов`язує суд дати відповідь на таке ключове питання.
Таким чином Суд не повинен продублювати «кримінальні провадження», які стосуються одних і тих самих фактів, у порушення принципу nebisinidemі зобов`язаний закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення завідсутністю подіїі та складу адміністративного правопорушення згідно із пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП.
Детальніше із постановою суду можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103364950
_03_03.png)
