ВП ВС відступила від висновку ОП ККС ВС щодо застосування положень про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності у справі , яка перебувала на розгляді у Бахмацькому районному суді Чернігівської області

   У разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч.1 ст.49 Кримінального кодексу України (далі ККУ), подовженого на період ухилення - дійшла висновку Велика палата Верховного Суду (далі ВП ВС), розглядаючи виключну правову проблему, на яку звернув увагу Касаційний кримінальний суд (далі ККС).

    Дана справа (№ 735/1121/20) перебувала на розгляді у Бахмацькому районному суді Чернігівської області.

    Вироком суду особу було засуджено за ст.195, ч.1 ст.350 ККУ до покарання за сукупністю злочинів у виді арешту на строк 6 місяців.

     Касаційний кримінальний суд (далі ККС) передав це провадження на розгляд Великої палати Верховного Суду (далі ВП ВС) для вирішення виключної правової проблеми.

     Зокрема, колегія суддів ККС не погодилася із тлумаченням змісту ч.2 ст.49 ККУ, викладеним у постанові об’єднаної палати ККС (далі ОП ККС) від 5.04.2021 у справі №328/1109/19.

ВП ВС нагадала, що ч.1 ст.49 ККУ встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.

     Частина 2 цієї статті містить нормативні приписи такого змісту: «Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років, а з часу вчинення кримінального проступку — 5 років».

      Як зазначає ВП ВС, друге речення ч.2 ст.49 ККУ не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебіг, що викликає питання, як саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки:

1) як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч.1 ст.49 ККУ диференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з’явлення її із зізнанням чи затримання;

2) як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.

 В основу правової позиції, сформульованої ОП ККС у справі №328/1109/19, покладено тлумачення змісту ч.2 ст.49 ККУ за першим варіантом.

 Проте, на думку ВП ВС, такий підхід не відповідає точному змісту кримінально-правової норми та дійсній волі законодавця, і відступила від правового висновку.

  На переконання ВП ВС, підхід, за якого сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду повністю нівелює диференційовані строки давності, означає, що продовження злочинної діяльності тягне кращі правові наслідки, ніж перебування в розшуку. Вчинення особою в межах передбаченого ч.1 ст.49 ККУ строку нового злочину не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.

  У цьому разі строк давності переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину.

  У разі беззастережної заміни передбачених ч.1 ст.49 ККУ строків загальними особа опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків учинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких.

  На думку ВП ВС, зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їхній соціальній небезпечності.

 Отже, закінчення загальних строків, установлених ч.2 цієї статті (15 років з моменту вчинення злочину і 5  років — проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності лише у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

 Постанова ВП ВС від 2 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20 (провадження № 13-26кс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108960086.

  Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.