Правова позиція Великої Палати Верховного Суду: позовна вимога, спрямована на захист прав неперсоніфікованого кола осіб, не може розглядатися у суді.

Позивач вимагав усунути дискримінацію осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Обставини справи

Засуджений до довічного позбавлення волі звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України з вимогою припинити дискримінацію «довічників», визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення.

Відсутність механізму перегляду строку покарання у вигляді довічного позбавлення волі та можливості умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до такого покарання, на думку позивача, є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Місцевий суд відмовив у відкритті провадження у справі та зазначив, що вона має розглядатися за правилами кримінального судочинства. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

   Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

   ВП ВС визнала помилковими зазначені висновки судів попередніх інстанцій, оскільки ті не врахували, що позивач не просив про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Натомість він прямо вказував на те, що подав позов за правилами цивільного судочинства, щоби отримати судове рішення, яке слугуватиме підставою для звернення з відповідною заявою до суду за правилами кримінального судочинства.

   «Обраний спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

   У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту», — зазначила Велика Палата з посиланням на власну правову позицію, раніше викладену в постанові від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16-ц.

   Водночас ВП ВС звернула увагу на те, що метою подання позову про визнання права є усунення невизначеності щодо суб'єктивного цивільного права особи, а також створення сприятливих умов для здійснення нею цього права. Вимогу про визнання права можна заявити у випадках, коли цивільне право певної особи не визнається, оспорюється або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй відповідного права.

  «Ст. 289 Цивільного кодексу не гарантує права на умовно-дострокове звільнення засуджених, а тому його реалізація, зокрема захист шляхом визнання такого права неможливі за правилами цивільного судочинства.

    Крім того, за загальним правилом право на звернення до суду за захистом особа має у разі порушення, невизнання або оспорювання її власних прав, свобод чи інтересів.

   Можливість звернення до суду з позовом для захисту прав та інтересів неперсоніфікованого кола осіб, зокрема всіх засуджених до довічного позбавлення волі, законодавство України не передбачає. А тому позовна вимога, спрямована на захист прав неперсоніфікованого кола осіб, не може розглядатися у суді», — йдеться у постанові ВП ВС від 15 травня 2019 року.