ОКРЕМІ ЕЛЕМЕНТИ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

    Суддя Бахмацького районного суду Чернігівської області Павло Пархоменко взяв участь у заході з підвищення кваліфікації адвокатів на тему «Право на справедливий суд: загальні положення», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

    Під час заходу  Павло Пархоменко детально розповів про окремі елементи справедливого судового розгляду.

    Декілька елементів, необхідних для забезпечення справедливого судового розгляду, вказані безпосередньо в частині першій статті 6 Конвенції:

• справедливий розгляд;
• публічний розгляд;
• розумний строк;
• незалежний та безсторонній суд, створений на підставі закону;
• публічне оголошення рішення.

Суд вважає, що важливою вимогою є «справедливість», а тому в його рішеннях вказані інші вимоги, зокрема:

• присутність заявника під час слухання;
• право на доступ до суду;
• рівність можливостей сторін;
• змагальність;
• право не свідчити проти себе;
• вмотивованість судового рішення.

При цьому вказані елементи не є вичерпними.

Лектор в огляді практики ЄСПЛ сфокусував детальну увагу на змістовному наповнені деяких з окреслених вище елементів права на справедливий судовий розгляд:

1. Право на доступ до суду

• Право доступу до правосуддя є одним з невід’ємних складових права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (п. 36 Golder v. UK);
• Суд вважає, що право доступу до правосуддя не є абсолютним, оскільки Конвенція не містить його визначення у вузькому сенсі цього слова, залишається мовчазно, допускається можливість обмеження цього права, але не зачіпає його основного змісту (п. 38 Golder v. UK);
• Пункт 1 статті 6 гарантує кожному право вчинити будь-який позов щодо його цивільних прав і обов’язків у суді або судовому органі (п. 22 Ейрі проти Ірландії);
• Загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду. Якщо держава передбачає апеляційне оскарження до суду вищої інстанції, вона має право встановлювати умови такої апеляції, як матеріально-правові, так і процесуальні, як-от: судові збори, часові обмеження, обов’язкове представництво тощо («Степенська проти України»).

2. Судовий розгляд у присутності особи

Обов’язок проводити усний розгляд справи не є абсолютним.

Якщо справа буде слухатись лише в одній інстанції і розглядаються не «в великій мірі технічні» або «суто правові» питання, то повинно проводитись усне слухання, оскільки письмової процедури буде недостатньо (пункти 18-21 рішення ЄСПЛ «Koottummel v. Austria»).

За умови, що було відкрите слухання у першій інстанції, відсутність «публічних слухань» у другій чи третій інстанції може бути виправдано особливими ознаками спірного провадження. Розгляд скарги та провадження, що стосується лише питань права, а не питань факту, можуть відповідати вимогам статті 6 Конвенції, хоча заявнику не було надано можливості бути заслуханим особисто апеляційним або касаційним судом (пункт 31 рішення ЄСПЛ «Ekbatani v. Sweden»).

Письмове провадження може бути прийнятним у випадках, коли:

• не виникає сумнівів в правдивості показань свідків;
• факти не оспорюються;
• сторонам надана реальна можливість висловити свою позицію в письмовій формі та оспорити докази проти них.

Важливо, що саме суд останньої інстанції вирішує чи попередній розгляд носив технічний або правовий характер і як наслідок – чи був попередній судовий розгляд справедливим. Цей суд також в силах усунути попередні недоліки.

Судовий розгляд за відсутності обвинуваченого

Право обвинуваченого на особисту участь в судовому розгляді можна прослідкувати із спеціальних гарантій ст. 6 Конвенції, підпункти «с» – «е» пункту 3 статті 6 Конвенції:

• захищати себе особисто;
• допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали;
• користуватися допомогою перекладача.

Стаття 6 Конвенції не містить абсолютної заборони in absentia. Провадження in absentia є виключенням із загального правила.

Допустимі підстави для провадження in absentia:

• Обвинувачений сам відмовився (прямо чи не прямо, передбачувано з поведінки) від права брати участь в судовому розгляді;
• Держава вжила старанні, але безуспішні спроби вручити обвинуваченому повідомлення про судове засідання;
• Наприклад, коли особа намагається ухилитися від судового розгляду (Lena Atanasova v. Bulgaria, § 52).
• Проте будь-яка відмова від гарантій згідно зі статтею 6 повинна виконувати тест «проінформованої та усвідомленої відмови», як це встановлено у прецедентній практиці ЄСПЛ (Sejdovic v. Italy) [ВП], §§ 86-87).

Право обвинуваченого відмовитися від участі в судовому розгляді буде мати силу тільки при дотриманні ряду умов:

• Відмова має бути результатом вільного волевиявлення;
• Необхідно встановити, що відмова є «недвозначною»;
• Така відмова має супроводжуватися мінімальними гарантіями, відповідними її значущості;
• Відмова не повинна суперечити важливому суспільному інтересу (Sejdovic v. Italy – це приклад із кримінальної справи, але такі заяви можуть і застосовуватись не в кримінальних провадженнях).

3. Вмотивованість судового рішення

• право на обґрунтоване судове рішення не означає, що суди повинні давати детальну відповідь на кожен аргумент сторони (García Ruiz v. Spain);
• подальша функція обґрунтованого рішення – продемонструвати, що сторони були почуті» (Tatishvili v. Russia);
• національне рішення повинно містити викладення причин, достатніх для відповіді на фактичні та правові (матеріально-правові або процесуальні) доводи сторін у всіх їх суттєвих аспектах (пункти 29-30 Руіс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, 9.12.1994).

Суди мають вивчити наступне:

• основні аргументи сторони (пункт 67 Бузеску проти Румунії, пункт 35 Донадзе проти Грузії);
• заяви, що стосуються прав і свобод, які гарантуються Конвенцією і її протоколами: національні суди повинні розглядати такі справи з особливою суворістю і ретельністю (пункт 96 Вагнер і J.M.W.L. проти Люксембургу).

Детальніше  на сайті Інформаційного агенства advokatpost у публікації "ОКРЕМІ ЕЛЕМЕНТИ СПРАВЕДЛИВОГО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ"