Висновки Верховного Суду України

 Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2015 р.

            Спори, що виникають із договорів банківського вкладу та банківського рахунка

            1. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належ- ним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час про- строчення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процен- тів не встановлений договором або законом. У ч. 5 ст. 1061 ЦК України зазначено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, по день фак- тичного їх повернення вкладникові, а також три проценти річних та сума відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 січня 2015 р. у справі № 6-247цс14).

            2. Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням (затверджено постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010  р. № 223; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2010 р. за № 474/17769) банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про пла- тіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину користувача як підставу цивільно-правової відповідальності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 травня 2015 р. у справі № 6-71цс15).

            3. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків серед юридичних фактів, зокрема, є договори та інші правочини. За положеннями ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відпо- відно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у пов- ному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом ч. 1 ст. 1058 цього Кодексу за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Як випливає із змісту укладеного між банком та вкладником договору, його автоматична пролонгація (без додаткового погодження між сторонами) та зміна умов в односторонньому порядку не передбачена. Відповідно, оскільки безпосередньо в договорі встановлено строк його дії — 12 місяців з моменту укладання договору (11 квітня 2008 р.), то з настанням визначеної в договорі дати повернення вкладу (11 квітня 2009 р.) закінчується і дія укладеного між сторонами договору. Отже, аналіз зазначених вище правових норм та умов договору банківського вкладу дає підстави для висновку про те, що відповідно до ст. 598 ЦК України зобов’язання банку перед вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) припинились у строк, встановлений договором банківського вкладу. Закінчення строку дії договору і невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, які встановлені договором чи законом. Однак, ухвалюючи рішення про стягнення з  банку на користь вкладника проценти, установлені договором банківського вкладу, за період від початку дії договору до дня фактичного повернення банком вкладу, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касацій- ної інстанції, вищезазначених положень норм матеріального права до уваги не взяв, поло- ження ч. 1 ст. 1058 та ст. 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини сторін, які виникли з договору банківського вкладу, припинилися після фактичного повернення цього вкладу. Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта  у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені ч. 1 цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, — у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, 8 грудня 2009 р. між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунка; за користування грошовими коштами, що були на рахунку клієнта, банк повинен був сплатити проценти в розмірі, встановленому цим договором (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 червня 2015 р. у справі № 6-36цс15). 4. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допо- моги через їх поточні рахунки у банківських установах. Відповідно до п. 13 зазначеного Порядку сума пенсії, що належала одержувачу і не була зарахована на поточний рахунок у зв’язку з його смертю, виплачується згідно із ст. 52 Закону України від 9 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача стали його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу. При цьому перерахування (видача) вкладу можливе лише в порядку і спосіб, визначені законодавством, шляхом отримання спадщини спадкоємцями померлого вкладника (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі № 6-535цс15).