Спори, що виникають з угод про відступлення права вимоги

 Спори, що виникають з угод про відступлення права вимоги

 1.  Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

     Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

    Оскільки на момент переходу права вимоги до позивача зобов’язання відповідача за догово- ром купівлі-продажу було виконано у повному обсязі, висновок суду касаційної інстанції, що угода про заміну кредитора у зобов’язанні не породжувала жодних прав та обов’язків для відповідача перед позивачем, є обґрунтованим і законним (постанова Верховного Суду України від 1 квітня 2015 р. у справі № 3-30гс15).

   2.  З огляду на те, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги відповідач виконав свої зобов’язання перед первісним кредитором зі сплати суми основного боргу за договором у повному обсязі, що підтверджується рішенням господарського суду в іншій справі, то угода про заміну кредитора у зобов’язанні не породжувала жодних прав та обов’язків для відповідача, у зв’язку з чим висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову нового кредитора є законним і обґрунтованим (постанова Верховного Суду України від 17  червня  2015  р. у справі № 3-235гс15).

   3.  За загальним правилом, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

        Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України недійсним, оскільки він суперечить положенням ч.  1 ст.  516 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 15  квітня  2015  р. у справі № 3-43гс15).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов’язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

      Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

     За змістом статей 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.    

     Отже, із зазначених норм матеріального права вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

     Наявність судового рішення про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог у певному обсязі не припиняє зобов’язальних правовідносин банку та його клієнта за депозитним договором у цілому, тому сама по собі заміна кредитора (клієнта) у депозитному зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

     Крім того, заставодержатель у кредитних правовідносинах не заявив вимог про недійсність договору відступлення права вимог за депозитним договором (цесія), тому висновок суду про порушення умов договору застави при відчуженні права вимоги за депозитним договором є помилковим, оскільки суперечить принципу диспозитивності (постанова Верховного Суду України від 3 червня 2015 р. у справі № 3-198гс15).