Спори, що виникають із договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Спори, що виникають із договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

           1. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          Статтею  20 ГК України, зміст якої кореспондується з положеннями ст.  16 ЦК України, визначено способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, зокрема передбачено можливість захисту прав та інтересів у спосіб, встановлений законом або договором.

          Враховуючи, що компанія не визнає права товариства на повне списання заборгованості, встановленої судовим рішенням, останнє ви- користало своє право на звернення до суду в спосіб, передбачений Законом України від 12 травня 2011 р. № 3319-VI «Про деякі питан- ня заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (постанова Верховного Суду України від 25  бе- резня 2015 р. у справі № 3-16гс15).

         2. Вищий господарський суд України безпідставно не взяв до уваги, що за умовами договору про організацію взаєморозрахунків передбачалося не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, але також змінювалися строки виконання боржником грошових зобов’язань перед кредитором, які виникли на підставі іншого договору.

        Так, за змістом підпунктів 2, 3 п.  10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов’язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після надходження коштів на їх рахунок. Договір набув чинності, а держава профінансувала погашення заборгованості.

      Договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов’язань і підстав для інших грошових вимог.

     Як установили суди, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків.

     Отже, відповідач дотримався строків виконання зобов’язання, тому підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не було (постанова Верховного Суду України від 25  бе- резня 2015 р. у справі № 3-23гс15).