Спори, що виникають із договорів страхування

Cпори, що виникають із договорів страхування

      1.  Згідно з ч.  1 ст.  990 ЦК України страхо вик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).                          

Згідно з частинами 4 і 18 ст.  9 Закону № 85/96-ВР розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством, а франшиза — це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з догово ром страхування.

       Законом №  85/96-ВР і Законом України від 1  липня  2004  р. №  1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі  — Закон №  1961-ІV) не передбачено зо- бов’язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки у розмірі, встановленому звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму витрат на відновлення транспортного засобу.

         За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, що, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, відповідач набув права зворотної вимоги до позивача у сумі страхового відшкодування — у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи, є обґрунто- ваним і законним (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 р. у справі № 3-50гс15).

        2. Відповідно до підпункту 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-ІV підставою для відмови у здійс- ненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров’ю або життю потерпілого, з мо- менту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

       Тобто зазначена норма визначає можливість відмови страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених страховиком фактичних сум у межах, передбачених договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 р. у справі № 3-49гс15).