Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу та банківського рахунку

 Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу та банківського рахунку

1 Визначення поняття кредитора встановлено ст.  1 Закону України від 14  травня 1992  р. №  2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі — Закон №  2343-ХІІ), дія якого згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 23 лютого 2012 р. №  4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Закон № 4452-VІ) не поширюється на банки, а тому не підлягає застосу- ванню до спірних правовідносин.

Статтею  2 Закону України від 7  грудня 2000  р. №  2121-ІІІ «Про банки і банківську ді- яльність» визначено, що кредитор банку — юридична або фізична особа, яка має докумен- тально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань (постанова Верхов- ного Суду України від 25 березня 2015 р. у справі № 3-24гс15).

2. Відповідно до частин 1, 3 ст. 1066 ЦК Украї- ни за договором банківського рахунка банк зо бов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Водночас банк згідно з ч. 2 ст. 1066 ЦК України має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Отже, зобов’язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майновогро шовий характер. Таким чином, у цьому разі позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

За змістом ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VІ під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов’язань, які здійснюються виключно у межах процедури лік відації банку. Таким чином, статус кредитора–позивача у справі спростовує помилковий і необґрунтова- ний висновок суду касаційної інстанції про те, що на позивача не поширюються обмеження щодо задоволення його вимог до банку (відповідача) під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації, встановлені приписами п. 1 ч.  5 ст.  36 зазначеного Закону (постанови Верховного Суду України від 1 квітня 2015 р. у справах №  3-25гс15, 3-34гс15, від 22  квітня  2015  р. у справі № 3-63гс15, від 29 квітня 2015 р. у справі № 3-61гс15, від 13 травня 2015 р. у справі № 3-153гс15, від 27  травня  2015  р. у справі №  3-217гс15, від 10 червня 2015 р. у справі № 3-223гс15).

3. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

 Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зо бов’язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ст.  1 Закону України від 22  листопада 1996 р. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст.  1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу тане може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 зазначеного Закону). Таким чином, максимальний розмір пені пов’язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у на- ціональній валюті України — гривні (постанова Верховного Суду України від 1 квітня 2015 р. у справі № 3-29гс15).