Спори, що виникають із земельних правовідносин

 Спори, що виникають із земельних правовідносин

1. За змістом ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (постанова Верховного Суду України від 8 квітня 2015 р. у справі № 3-38гс15).

2.  Виходячи із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам’яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам’яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (ч. 2 ст. 54 ЗК України) (постанова Верховного Суду України від 22 квітня 2015 р. у справі № 3-44гс15).    

3.  Частиною 1 п.  289.1 ст.  289 ПК України і ч.  1 ст.  13 Закону України від 11  грудня  2003  р. №  1378-IV «Про оцінку земель» (далі — За- кон  №  1378-IV) передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов’язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізова- ний рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими норма- тивами (ст. 1 зазначеного Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Крім того, за змістом ст. 93 ЗК України відповідач набуває право використовувати земельну ділянку та обов’язок сплачувати орендну плату не з моменту прийняття рішення компетентним органом про передачу цієї ділянки в оренду, а з моменту укладення договору оренди землі.

 Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а договір у цій частині суперечить приписам чинного законодавства, оскільки позов подано про захист прав, порушених не наказом позивача, а укладеним договором (постанови Верховного Суду України від 1  квітня  2015  р. у справі № 3-26гс15, від 8 квітня 2015 р. у справі № 3-41гс15 та від 20 травня 2015 р. у справі № 3-70гс15).

 4.  Частиною  1 п.  289.1 ст.  289 ПК України і ч. 1 ст. 13 Закону № 1378-IV передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов’язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст.  1 Закону №  1378-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земельдержавної та комунальної власності (постанова Верховного Суду України від 8 квітня 2015 р. у справі № 3-41гс15).  

5. Підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, яка встановлена договором, а не той факт, що, на думку позивача, земельна ділянка не використовується орендарем у певний період часу. Відмовляючи у задоволенні позову про розі- рвання договору оренди земельної ділянки, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі в судовому порядку може бути належним чином доведений факт використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, який передбачає дію  — використання земельної ділянки для інших, ніж передбачено договором, цілей (постанова Вер- ховного Суду України від 20 травня 2015 р. у справі № 3-166гс15).

6.  Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди земельної ділянки, суд обґрунтовано виходив із того, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато. Крім того, суди взяли до уваги, що відповідач розпочав роботи, спрямовані на забудову земельної ділянки. Щодо заборгованості з орендної плати суд обґрунтовано зазначив, що відповідачем погашено заборгованість зі сплати орендних платежів, і цю обставину не заперечували під час розгляду справи ані прокурор, ані позивач (постанова Верховного Суду України від 21  січня  2015  р. у справі № 3-211гс14).

7.  Аналіз положень законів №  273/96-ВР і № 232/94-ВР, ЗК України дає підстави для висновку, що спірна земельна ділянка належить до зе мель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, тому міська рада не мала законних повноважень щодо розпорядження землями такої категорії.

Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про відсутність у міськради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, і права її відчуження за договором купівлі-продажу землі, є обґрунтованим (постанова Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі № 3-315гс15).