ПУБЛІЧНА СЛУЖБА, ЇЇ ПРОХОДЖЕННЯ, ЗВІЛЬНЕННЯ З ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ Загальні питання державної служби

 ПУБЛІЧНА СЛУЖБА, ЇЇ ПРОХОДЖЕННЯ, ЗВІЛЬНЕННЯ З ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ

Загальні питання державної служби

Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) щодо відповідальності роботодавця за непроведення з його вини або з вини уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки.

 Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.  

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як неви плата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом на‑ лежних працівникові при звільненні сум (постанова Верховного Суду України від 15 вересня 2015 р. у справі 21-1765а15).

2. Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень Зако‑ ну України від 20 грудня 1990 р. № 565‑XII «Про міліцію» (далі — Закон № 565‑XII), Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (затверджено Зако ном України від 22 лютого 2006 р. № 3460‑IV; далі  —  Статут), п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справУкраїни (затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114; далі  —  Положення про проходження служби), Інструкції про порядок про‑ ведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (затверджено наказом МВС від 12 березня 2013 р. № 230; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 р. за № 541/23073; далі  — Інструкція про порядок проведен‑ ня службових розслідувань), Присяги працівника органів внутрішніх справ Украї‑ ни (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 р. № 382 (далі — Присяга) щодо звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни.

Порядок проходження служби особами рядо- вого і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов’язки регулюються Законом № 565-ХІІ, Статутом та Положенням про прохо- дження служби.

Статтею 1 Статуту визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.

 Відповідно до ст. 4 Статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов’язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Таким чином, наказ — це правовий акт, виданий з метою вирішення основних і оперативних завдань органів виконавчої влади його керівником, що діє на основі єдиноначальності, містить вимогу необхідності вчинення будь-якої дії або утримання від неї конкретним виконавцем (конкретними виконавцями).

Накази повинні відповідати таким умовам: 1) виходити від начальника як провідника державної волі, а отже, відповідати чинному законодавству; 2) мати характер однозначного, обов’язкового до виконання веління і видаватись з дотриманням встановленої законом форми. Виконавець може висловити свої зауваження до виконання, але при залишенні наказу в силі він повинен його виконувати під загрозою юридичних санкцій.

Встановлені спеціальні вимоги, що висуваються до наказів в системі органів внутрішніх справ України, в тому числі вимога конкретності, яка полягає в чіткому, ясному формулюванні цілей та завдань, шляхів і засобів їх досягнення. Наказ повинен бути сформульований однозначно, щоб було зрозуміло хто є виконавцем наказу, хто є його організатором, в які строки необхідно його виконати. Отже, чим конкретнішим є наказ, тим більші гарантії його успішного, чіткого та повного виконання. Крім того, встановлена вимога адресності, яка полягає в тому, що кожен наказ повинен бути призначеним чітко до одного чи кількох виконавців.

 За змістом ст. 7 Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов’язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно ви- конувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні закон- ності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічли- вим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

 Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в ст. 12 Статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано ст. 14 Статуту.

Зокрема, з метою з’ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

 Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за порушення дисципліни, вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлені пунктами 63—65 Положення про проходження служби.

Окремо пунктами 66 і 67 Положення про проходження служби передбачені підстави звільнення зі служби за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення.

Провівши системний аналіз зазначених норм матеріально права, колегія суддів Судової палати в адміністратив‑ них справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та автори‑ тет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Невиконання вимог наказів МВС від 28 травня 2014 р. № 488 дск та УДАІ УМВС від 28 травня 2014 р. № 157 «Про відрядження працівників Державтоінспекції області», що стало підставою для звільнення позивача, не містить ознак такого проступку, а підпадає під поняття порушення службової дисципліни, за яке може бути накладене дисциплінарне стягнення відповід‑ но до ст. 12 Статуту (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 р. у справі  21-1288а15, від 20 жовтня 2015 р. у справі 21-2103а15, від 20 жовтня 2015 р. у справі 21-2440а15).