ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО Надання і вилучення земель (частина 1)

 ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Надання і вилучення земель

1.                          Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень ст. 122 Земельного кодексу України (далі — ЗК), статей 41 , 9, 16 Закону України від 1 липня 2004 р. № 1952‑ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон № 1952‑ІV) щодо порядку проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України  передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України.

 У преамбулі Закону № 1952-ІV зазначено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Частина 2 ст. 9 Закону № 1952-ІV  (чинної на час виникнення спірних правовідносин) передбачає прямий обов’язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 1952-IV (чинної на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5)  видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених ст. 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно із ч. 4 ст. 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

 Відповідно до абз. 7 ч. 1  ст. 16 Закону № 1952-IV у разі здійснення державної реєстраціїречових прав на земельні ділянки, похідних від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки, відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов’язаний одночасно подати до органу державної реєстрації прав чи державному кадастровому реєстратору відповідну заяву про державну реєстрацію права власності держави чи територіальної громади на зазначені земельні ділянки. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій, сервітут) вважається заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Стаття 24 Закону № 1952-IV містить виключний перелік підстав, згідно з якими може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, із заявою про державну реє- страцію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа (п. 3 ч. 1), заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених ч. 9 ст. 15 цього Закону (п. 5 ч. 1).

 У п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 вересня 2012 р. № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (який набрав чинності з 1 січня 2013 р.; далі — Закон № 5245-VІ) державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі ст. 122 ЗК передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Законом № 5245-VI внесено зміни і до ЗК, зокрема ст. 122 викладено в новій редакції, де ч. 4 встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

 Згідно із п. 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України (затверджено  Указом Президента України від 8 квітня 2011 р. № 445; далі  — Положення про Державне агентство земельних ресурсів, Держземагентство відповідно) Держземагентство є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міні- стрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реаліза- цію державної політики у сфері земельних від- носин та топографо-геодезичної і картографіч- ної діяльності.

 Згідно з п. 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів Держземагентство відповідно до покладених на нього завдань: передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та обмежень у їх використанні та ін.

З наведеного вище вбачається, що починаючи з 1 січня 2013 р. відповідно до ст. 122 ЗК та Положення про Державне агентство земельних ресурсів повноваження щодо надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або користування є виключною компетенцією Держземагентства та його територіальних органів.

Як установили суди попередніх інстанцій, у випадку, що розглядається, державний реєстратор Реєстраційної служби Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області Марченко Ілля Леонідович (далі — Реєстратор) у рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначив, що із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа та заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-ІV.

Відповідно до вимог ст. 41 Закону № 1952-ІV. Товариство надало розпорядження РДА від 27 серпня 2012 р. № 265 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Андріївської сільської ради АТ «Садовод» для проведення одночасно з державною реєстрацією похідного речового права (права оренди) реєстрації права власності держави на зазначені земельні ділянки.

Зазначеним розпорядженням Товариству передано в оренду земельну ділянку загальною площею 520,3066 га, зокрема й земельну ділянку з кадастровим № 6321480500:02:000:0062 площею 7,6900 га за рахунок земель запасу, зе- мель сільськогосподарського призначення та сільськогосподарські угіддя на території Андріїв- ської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області.

Доказів того, що Товариство зверталося до ГУ Держземагентства, яке є територіальним органом Держземагентства, з питання реєстрації права власності на зазначену вище земельну ділянку за Державою Україна, позивач не надав.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що Реєстратор правомірно відмовив Товариству у проведенні державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі того, що із заявою має звернутися відповідний центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин або його територіальний орган, а заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 р. у справі 21-214а15, від 16 вересня 2015 р. у справі 21-262а15).