Плата за землю. Земельний податок. Орендна плата

 Плата за землю. Земельний податок. Орендна плата

1. Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень п. 287.8 ст. 287 ПК щодо сплати земельного податку власниками нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку.

За змістом підпункту 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розд. ХIII ПК.

Згідно з підпунктом 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов’язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а  також право постійного користування та  право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

 Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до  Закону України від  1 липня 2004 р. № 1952-IV «Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон № 1952-IV).

 Питання щодо переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житло- вий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 ЗК і ст. 377 ЦК.

 Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК). Тобто фізична особа — власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими ДПІ оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК, обов’язок зі сплати земельного податку виник в Особи 1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 7 липня 2015 р. у справі 21-775а15).