Спори, що виникають із договорів позики, кредитних договорів

 Підрозділ 4.4. Спори, що виникають із договорів позики, кредитних договорів

4.4.1. Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин вимоги ч. 2 ст. 1050 ЦК України та не врахували, що банком були змінені строки виконання зобов’язань за кредитними договорами.

 Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Частиною 2 ст. 118 ЦПК України встановлено, що позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою. При цьому вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

Крім того, відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

 Виходячи зі змісту статей 15, 16, 118 ЦПК України, статей 1, 12 ГПК України, позовні вимоги у зазначеній вище частині необхідно розглядати в порядку господарського судочинства (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-1349цс15).

4.4.2. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 Згідно з ч. 1 ст. 651 цього Кодексу зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України від 12 грудня 2008 р. № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (далі — Закон № 661-VI), який набрав чинності 9 січня 2009 р., положення ЦК України доповнено ст. 10561 , ч. 2 якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція ст. 10561 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 р.

З аналізу зазначених норм можна дійти вис- новку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом № 661-VI (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від16 грудня 2015 р. у справі № 6-2355цс15).