Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень статей 9, 24 Закону № 1952-ІV, пунктів 16, 23 Порядку державної реєстрації прав

Висновок Верховного Суду України про правильне застосування положень статей 9, 24 Закону №  1952-ІV, пунктів 16, 23 Порядку державної реєстрації прав (чинного на час виникнення спірних правовідносин) щодо компетенції органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно — офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав). Згідно із ч. 5 ст. 3 вказаного Закону державна реєстрація прав проводиться органом дер- жавної реєстрації прав .

 У ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

 Відповідно до ч. 4 цієї статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об’єднань у діяльність державного реєстратора, пов’язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне відповідальність згідно із законом (абз. 2 ч. 4 вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у ст. 24 Закону № 1952-ІV, а ст. 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

 Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами.

До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов’язуючи його приймати такі рішення (постанова Верховного Суду України від 11 листопада 2015 р. у справі 21-2958а15 ).