Про процес доказування як стандарт та баланс ймовірностей

  В змагальному процесі активність сторін виглядає як балансування аргументації на терезах справедливості. В чому полягають особливості доказування, з огляду на практику національних судів та ЄСПЛ адвокатам розповів лектор ВША.

 Інквізиційність чи змагальність?

  Про окремі аспекти процесу доказування при судовому розгляді в межах двогодинного вебінару поговорили у Вищій школі адвокатури. Спікер заходу суддя Бахмацького районного суду Павло Пархоменко висвітлив питання з точки зору теорії та практики. Почався вебінар із цитування Івана Франка: «Закон! Розуміється, і ми чували дещо про закон, але ж надто добре знаємо, що закон – се теорія, що в книжці, на папері виглядає дуже гарно, а практика, жива дійсність має свої спеціальні закони, далеко не такі гладкі та заокруглені, а зате повні розгалужень, закарлюк та різнорідності».

  Суддя нагадав щодо процес доказування різниться в залежності від того, яким є характер судового процесу – слідчим (інквізиційним), який характерний для романо-германської системи права або змагальним – для країн загального права. І хоча Україна позиціонує себе як країна змагального судового процесу, за словами П.Пархоменко, у деяких моментах прослідковуються тут і риси інквізиційного процесу. Про неможливість суду перебирати на себе функції обвинувачення та відшукувати докази вини особи йдеться зокрема у постанові Бахмацького РС від 16.06.2020 у справі №728/838/20. До речі, до переваг змагального процесу належить активність сторін, яка має призводити до того, що незадовільне рішення може бути сприйнято спокійніше.

  В свою чергу  стандарт доказування слугує для позначення рівня ймовірності, до якого обставина повинна бути підтверджена доказами, щоб вважатись дійсною. П.Пархоменко наголосив на тому, що створити незмінний стандарт доказування складно, адже вимагає дослідження:

система доказів та їх дослідження в судовому засіданні;

наявність внутрішнього переконання у суддів на основі аналізу і оцінки доказової інформації, отриманої із засобів доказування;

формування меж стандарту доказування за рахунок процесуальних обмежень: належності, допустимості, достовірності та достатності доказів і їх змістовного взаємозв'язку.

Метод юридичної аргументації IRAC передбачає наступний алгоритм дій:

сформулювати обговорюване питання;

вказати застосовувану норму права;

застосувати цю норму права до обставин конкретної справи;

сформулювати висновки із застосування норми права до фактів.

 Лектор також звернув увагу на місце практики Європейського суду з прав людини в процесі доказування. Загальний підхід ЄСПЛ до оцінки доказів зводиться до наступного. Завдання суду не полягає в тому, щоб принципово визначати, чи можуть бути прийнятними певні види доказів (наприклад, докази, здобуті, з точки зору національного закону, в незаконний спосіб) або чи був заявник справді винуватим. Питання, яке суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження у справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому має бути оцінена відповідна «незаконність» і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення (п.74-75 рішення у справі «Яременко проти України»). ЄСПЛ також зазначає, що, хоча вирішення питання про допустимість доказів є в принципі прерогативою національних судів, а роль ЄСПЛ обмежується оцінкою загальної справедливості провадження, докази, отримані за допомогою заходу, який визнано таким, що суперечить ст.3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, потребують окремого підходу. Також спікер зверну увагу на доволі частий у застосуванні ЄСПЛ критерій доведеності «поза розумним сумнівом».

 Розумний сумнів та доктрини

 Кримінальний аспект доказування передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Ст.85 Кримінального процесуального кодексу визначає поняття належності доказів, ст.86 КПК – допустимості доказів, а ст.94 КПК – достовірності та достатності доказів. Щодо властивостей доказів П.Пархоменко навів у якості ілюстрації постанову Верховного суду від 3.10.2019 у справі № 138/3715/16-к. У ній же ВС встановлює поділ доказів за змістом на прямі та непрямі. А про стандарт доказування «поза розумним сумнівом» як про елемент суддівського розсуду йшлося у вироку Бахмацького РС від 7.12.2021 у справі №728/814/21.

 Також суддя звернув увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.22 КПК, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Це ж стосується зокрема і подання висновків експертів (постанова ВС від 22.01.2019 у справі №697/2272/14-к). Досліджуючи питання безпосередності оцінки доказів, П.Пархоменко звернув увагу на іншу постанову ВС – від 19.11.2019 у справі №750/5745/15-к. У даній постанові ВС вказав на те, що положення «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» (перше речення ч.4 ст.95 КПК), не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала перед іншим складом суду у тій же справі.

 В аспекті дослідження позасудових показань змістовними є постанова ВС від 29.10.2019 у справі №515/2020/16-к та постанова Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 14.09.2020 у справі №740/3597/17. Зокрема, ОП відзначила, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст.94 КПК. У іншій постанові – від 23.03.2021 у справі №144/1182/15-к, ВС визнав можливим використання результатів слідчих експериментів за умови, якщо:

до особи не застосовувався протиправний тиск;

слідчу дію проведено за волею та вільним волевиявленням особи;

особа усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;

права особи на захист і правову допомогу були забезпечені;

слідчу дію проведено за участю понятих;

під час слідчої дії здійснювався безперервний відеозапис;

особі були детально і ґрунтовно роз`яснено процесуальні наслідки участі в цій слідчій дії.

 Не оминув увагою П.Пархоменко і доктрину «плодів отруєного дерева», вказавши на обмеження в її застосуванні. Про такі обмеження йшлося зокрема у постанові ВС від 8.10.2019 у справі №639/8329/14-к. У даній постанові зазначається, що положення ст.87 КПК можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті. Не менш концептуальними за своєю суттю є доктрина «незалежного джерела», доктрина «срібного блюдця», теорія «асиметрії доказів», правило «Міранди».

 Суддя також окремо детально дослідив аспекти доказування у цивільному процесі. Цікавим у даному змістовному модулі є рішення Бахмацького РС від 30.09.2021 у справі № 728/835/21. Тут йдеться про тест «балансу ймовірностей», який полягає в тому, що доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав. Сторона повинна довести, що її факти схиляють чашу терезів на її користь, навіть якщо ймовірність правоти становить всього 50,1% і такий підхід відповідає ст.12, 81 Цивільного процесуального кодексу, він не пов’язаний з припущеннями, а ґрунтується на оцінці доказів наданих сторонами.

 З публікацією також можна ознайомитись на сайті видання Закон і Бізнес у статті  "Про процес доказування як стандарт та баланс ймовірностей"