flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнення судової практики на тему «Про судову практику розгляду кримінальних справ (проваджень) щодо злочинів проти житття і здоров»я особи за 2014 рік)

 Узагальнення  судової  практики  на тему «Про судову  практику  розгляду кримінальних справ (проваджень) щодо злочинів проти житття і здоров»я особи  за 2014 рік).

              Протягом 2014 року із загальної  кількості розглянутих судом кримінальних  справ (проваджень), справ (проваджень) за  скоєння злочинів  проти життя та  здоров»я особи (розділ 11 Особливої  частини Кримінального кодексу  України, ст. ст. 115-145), розглянуто 35 справ (проваджень)  відносно 37 осіб за скоєння злочинів вказаної категорії із яких:

              передбачених ч.1 ст. 119 КК України –  1 кримінальне  провадження (рішення суду не оскаржувалося та набрало законної  сили);

              передбачених ч. 2 ст. 121 КК України – 1 кримінальне провадження (вирок залишений без змін ухвалою суду апеляційної  інстанції);

              передбачених ч.1 ст. 122 КК України – 5 кримінальних  проваджень (у чотирьох випадках вироки суду не оскаржувалися та набрали законної  сили, у одному випадку провадження  закрито у зв»язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим та відмовою останнього від обвинувачення, ухвали за наслідками розгляду  якого також не оскаржувалися та набрали законної  сили);

              решта ( із 35), передбачених ч.1 та ч. 2 ст. 125 КК України.

              У кожному конкретному випадку судом при призначенні покарання враховувався ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винуватого та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, оскільки особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

              Враховуючи вищевказану кваліфікацію злочинів за розглянутими судом кримінальними провадженнями, саме в даних  межах надається інформація для  проведення вищезазначеного узагальнення.

              Проблемних та  спірних  питань, а також допущення помилок,  викладених  у листі, при розгляді кримінальних справ (проваджень) у зв»язку з законодавчою неврегульованістю у відповідній  сфері у суддів не виникало, за  винятком наступного:

              Ухвалою  суду апеляційної інстанції від 08 грудня 2015 року скасовано ухвалу Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 листопада 2014 року, якою затверджено  угоду про примирення, укладену  між потерпілим та підозрюваним 22 жовтня 2014 року  під  час досудового розслідування  (кримінальне провадження № 1-кп/728/191/14, єдиний унікальний номер 728/2465/14). Підставою для  скасування вищезазначеної  ухвали слугувало  те, що суд першої  інстанції при затвердженні угоди про примирення під час підготовчого судового засідання не звернув  уваги на невідповідність її змісту  вимогам, визначеним положенням ст. 471 КПК України та порушив  положення ч.7 ст. 474 КПК України, а саме: поза  увагою  суду залишилося те, що угода  не   містить пункту  щодо  узгодженого покарання та згоди сторін   на його призначення або на призначення  покарання та звільнення від його відбування з  випробуванням.

              В даному випадку, з урахуванням ч. 7 ст. 474 КПК України, суд повинен був відмовити у затвердженні угоди.

              Вказаний обвинувальний акт разом з  угодою  про примирення в зазначеному кримінальному провадженні повернуто до  суду  першої  інстанції зі стадії  розгляду  підготовчого судового засідання.

              Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної  нетерпимості; 4) на замовлення або 5) спричинення ним смерті потерпілого.

              Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров’я умовах, та інші подібні дії. 

              При застосуванні судом положень ч. 2 ст. 121 КК України  була врахована така кваліфікуюча ознака, як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло смерть потерпілого.

              Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.  Питання про   умисел   необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб,  знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала   події,   їх   стосунки.   Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх   дій:   (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть    потерпілого,    ставлення   винного   до   її   настання характеризується необережністю.

 Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув   з   моменту   заподіяння   ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як   умисного   вбивства значення не має.

              Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого.                 Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільне небезпечні наслідки (первинний — тяжкі тілесні ушкодження і похідний — смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження — необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

              У випадках, коли особа, яка позбавила  потерпілого життя чи заподіяла  йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання  шкідливих  наслідків своїх  дій чи  бездіяльності,  але легковажно розраховувала  на їх відвернення  (злочинна  самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких  наслідків, хоча повинна була і могла  їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як вбивство через необережність   чи заподіяння необережного тяжкого або середньої  тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно  за ст. 119 ст. ст. 128 КК.

              Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як вбивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (кримінальне провадження за № 1-кп/728/175/14, єдиний унікальний номер 728/2251/14 відносно Лавриненка  В.А. та кримінальне провадження за № 1-кп/728/1/14, єдиний унікальний номер 728/3425/13-к щодо Нестеренка С.М. за ч.2 ст. 121 КК України, відповідно).

              Проблемних  питань  щодо розмежування  умисного тяжкого тілесного  ушкодження, що  спричинило  смерть потерпілого  (ч. 2 ст. 121 КК України) і вбивства з необережності  (ст. 119 КК України) у суддів при розгляді таких кримінальних проваджень не виникало.