flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

УЗАГАЛЬНЕННЯ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ БАХМАЦЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ СПОРІВ ПРО СПАДКУВАННЯ ЗА 2015 РІК

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

 

 ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ БАХМАЦЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ

СПОРІВ ПРО СПАДКУВАННЯ   ЗА 2015 РІК 

           

              Відповідно до плану  роботи Бахмацького районного суду  Чернігівської області на перше  півріччя 2016 року  проведено  узагальнення  судової  практики  розгляду  вказаним  судом  цивільних  справ щодо спорів про спадкування.

              Спадкування – це інститут цивільно-правових відносин, що існує протягом тривалого часу, тому, відповідно, є майже досконало дослідженим та вивченим. Але, виходячи з практики, громадяни постійно зіштовхуються з тими чи іншими різноманітними проблемами, пов’язаними з прийняттям спадщини, зокрема пропуском строку на прийняття спадщини. На практиці існує чимало прикрих випадків, коли спадкоємець, поза волею спадкодавця, залишається без права на спадщину, внаслідок неправильного оформлення спадщини, відсутності всіх необхідних для отримання спадщини документів, а найчастіше – через необізнаність щодо основних вимог законодавства.

              Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також  прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

              Відносини спадкування  регулюються правилами ЦК, якщо  спадщина  відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

              У разі  відкриття спадщини  до  зазначеної  дати застосовується чинне на той  час законодавство, зокрема відповідні  правила Цивільного Кодексу Української РСР, у тому  числі, щодо прийняття спадщини, кола  спадкоємців за законом.

              У разі, коли спадщина, яка відкрилася до  набрання чинності  ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим  Кодексом.

              Протягом 2015 року   в провадженні Бахмацького районного суду   Чернігівської області  перебувало 250 цивільних  справ, пов»язаних  зі спорами про спадкування, що  складає 35.46 % від загальної  кількості розглянутих у 2015 році цивільних  справ.

              За категоріями справи розподілились таким чином:

              - про визначення додаткового строку для  прийняття спадщини – 34 справи (13,6%);

               - про продовження строку на прийняття спадщини, - 1 справа   (0.4%);

              - про визнання права власності на спадкове  майно:

                земельних  ділянок – 72 справи (28.8%);

                домоволодіння      - 62 справи      (24.8%);

              - про визнання права на земельну  частку (пай) – 56 справ (22.4%).

              - про тлумачення заповіту – 1 справа (0.4%).

             - про встановлення факту постійного проживання разом зі  спадкодавцем на час відкриття спадщини - 22 справи  (8.8%).

            - про переведення прав забудовника  2 справи    (0.8%).  

              Із загальної  кількості справ  зазначеної  категорії 1 справа оскаржувалася в апеляційному порядку  зі скасуванням судового рішення (№ 728/1026/15ц) предметом спору якого було визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на 1/9 частину житлового будинку та господарських будівель. Підставою для  скасування рішення  судом апеляційної  інстанції слугувало те, що, ухвалюючи рішення, суд  першої  інстанції вийшов за  межі  позовних  вимог, а саме: визнав за  позивачем в порядку спадкування право  власності на 1/6 частину домоволодіння, в той  час як  позивач заявляв  вимоги на 1/9 його частину, при цьому не збільшуючи позовних  вимог.

              Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

              Спадкування може бути здійснене за заповітом або за законом, тобто відповідно до норм ЦК України. Заповітом, у свою чергу, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

              Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. За загальним правилом, спадщина відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця. Варто зазначити, що закон дозволяє спадкоємцю обирати: приймати спадщину чи не приймати. Така альтернатива є вкрай корисною у випадку, коли спадкове майно спадкодавця є невеликим, а вимоги кредиторів за його боргами є значними. Хоча тут важливим аспектом є також і те, що спадкоємець зобов’язаний задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця лише в межах вартості спадкового майна.

              Право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов'язує спадкоємця, який бажає її прийняти та який постійно не проживав зі спадкодавцем, у 6-ти місячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Саме з такою проблемою найчастіше зіштовхуються спадкоємці. Закон передбачає можливість вирішення такої ситуації шляхом надання згоди усіма спадкоємцями, що вже прийняли спадщину на подання спадкоємцем, що пропустив 6-ти місячний строк такої заяви. На практиці отримати такий дозвіл буває проблематично через внутрішні конфлікти між спадкоємцями.

              На такий випадок ч. 3 ст. 1272 ЦК України передбачає можливість визначення додаткового строку для прийняття спадщини шляхом звернення з відповідним позовом до суду. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» суди відкривають провадження у такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності  інших  спадкоємців за заповітом і за  законом, усунення їх від  права на спадкування, неприйняття  ними спадщини, а також  відмови  від її прийняття відповідачами є територіальні  громади  в особі  відповідних  органів  місцевого самоврядування за  місцем  відкриття спадщини. Єдиною підставою для такого позову є поважність причини пропуску строку на прийняття спадщини. Чи вважається причина, вказана позивачем поважною чи ні – вирішується судом за результатами наданих сторонами доказів.

              У таких справах цікавою є позиція Верховного Суду України, який 4.11.2015, розглядаючи цивільну справу № 6-1486цс15 постановив, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Здавалося б, якщо особі не відомо про смерть спадкодавця, то пропущення строку на прийняття спадщини є логічним, але позиція ВСУ вкотре нагадує громадянам, що незнання законів не звільняє від відповідальності.

              Ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-ти місяців після відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Тобто при постійному проживанні зі спадкодавцем спадкоємець може не подавати заяву про прийняття спадщини, а сам факт прийняття ставиться у залежність від відсутності заперечень щодо спадщини у спадкоємця. Однак, неодноразово виникає ситуація, коли спадкоємець, що постійно проживав зі спадкодавцем, не подав заяву про прийняття спадщини, а нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину через недоведеність факту такого спільного проживання, адже місце реєстрації спадкоємця не завжди збігається з місцем реєстрації спадкодавця.

              У такому випадку слід керуватися п. 3.22. Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», який визначає, що у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем.

              У випадку неможливості отримати зазначені документи, єдиним шляхом вирішення такої ситуації є звернення до суду.

              Як зазначалося  вище, протягом 2015 року Бахмацьким районним судом Чернігівської  області розглянуто 22 цивільні справи про встановлення факту постійного проживання разом зі  спадкодавцем на час відкриття спадщини.

              Відповідно до абз. 1 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за № 7 «Про судову практику  у справах  про спадкування» «Якщо постійне  проживання особи зі  спадкодавцем  на час   відкриття спадщини  не  підтверджено відповідними документами, у зв»язку з чим нотаріус відмовив особі  в оформленні спадщини, спадкоємець має  право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі  спадкодавцем  на час відкриття спадщини, а не про встановлення  факту  прийняття спадщини».

              Як приклад можна навести справу за єдиним унікальним номером  728/2602/15-ц, номер провадження 2-о/728/108/15:

               За рішенням Бахмацького районного суду  від 16 грудня 2015 року позовні  вимоги позивача про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно задоволені в повному обсязі.

              Звертаючись до суду, позивач  просила встановити факт прийняття спадщини після померлого 05 липня 2010 року спадкодавця та визнати за нею право власності на земельну частку (пай). Враховуючи, що  спадщина  відкрилася  після 01 січня 2004 року, на підставі положень абз. 1 п. 23 вищезазначеної Постанови, позивачеві слід було ставити питання про  встановлення факту постійного проживання зі  спадкодавцем на час відкриття спадщини. В даному випадку суд  вийшов  за  межі  позовних  вимог, прийнявши до  уваги положення ст. 4 ЦПК України та  ст. 13, 16 Конвенції про захист прав людини і її основоположних  свобод та встановив  факт  постійного проживання позивача з померлою  на  час відкриття спадщини, так як даний  факт знайшов  своє  підтвердження в ході розгляду справи.

              Згідно абз. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за № 7 «Про судову практику  у справах  про спадкування»  «У разі відмови нотаріуса  в оформленні  права на спадщину  особа  може  звернутися до суду  за  правилами  позовного провадження».

              Переважна більшість  позовів про  визнання права власності  на об»єкти нерухомості  в порядку спадкування після  смерті спадкодавця  у зв»язку з  відсутністю документів, що  підтверджують  право  власності спадкодавця на спірні  об»єкти. Для  правильного вирішення таких  справ суддями  встановлюються та перевіряються наступні питання:

-          чи є  позивач спадкоємцем  спадкодавця;

-          місце відкриття спадщини;

-          чи мав  спадкодавець  право власності  на спірний  об»єкт, якщо мав, то  чи маються документи, які підтверджують  право  власності спадкодавця  на цей  об»єкт  та чи може бути видане  спадкоємцям свідоцтво про право на спадщину на підставі наявних  документів нотаріусом;

-          чи заводилася спадкова  справа до  майна померлого  спадкодавця;

-          хто саме зі  спадкоємців  прийняв  спадщину, звернувшись до  нотаріуса з відповідною заявою (на підтвердження вказаного витребовуються копії спадкових справ) та хто проживав на момент  смерті спадкодавця (шляхом витребування  довідок  з  місця  проживання спадкодавця  та з місця знаходження спірного майна);

-          хто саме зі  спадкоємців, фактично, прийняв  спадщину, у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року;

-          сплив на  дату пред»явлення позову, передбачений положенням ст. 1270 ЦК України  строк для  прийняття спадщини;

-          наявність чи  відсутність перешкод для  одержання в нотаріальній  конторі  свідоцтва про право на спадщину.

             Відповідачами  за такими позовами, як  правило, зазначаються  територіальні  громади  в особі органів  місцевого самоврядування.

              Дані позови є, практично, безспірними, відповідачами  вони визнаються  і  судом задовольняються  в повному обсязі, але   наявність їх  значно збільшує завантаженість  суддів.

              В частині дотримання  вимог  ЦПК України при розгляді  справ про спадкування, зокрема строків розгляду справ, передбачених  ст. 129 (попередній розгляд) та ст. 157 (строки розгляду), слід зазначити, що  суддями  цих  строків додержано.

              У якості відповідачів, окрім вказаних   вище територіальних  громад, зазначаються і  інші  фізичні  особи, які відповідно  до норм   чинного ЦК  України можуть  бути  спадкоємцями.

              Частина позивачів  у   справах про визнання  права  власності   на спадкове  майно, яке не  було зареєстроване  за  спадкодавцем,   вчасно звернулися  до   державного нотаріуса  з заявами про  прийняття спадщини, але не  змогли отримати свідоцтва про право на спадщину через неналежне  оформлення   спадкодавцем  право  власності  на нерухоме майно.

              При дослідженні  справ даної категорії, у випадках, коли  спадкоємці не звернулися  у  встановлений законом  шестимісячний строк  до державного нотаріуса  із  заявою  про прийняття спадщини,  законодавство, що регулює правовідносини  по  спадкуванню, застосовується суддями  наступним чином:

              Відповідно  до вимог  ст. 1269 ЦК України, спадкоємець,   який бажає прийняти спадщину, але на  час відкриття   спадщини не проживав постійно  із спадкодавцем, має  подати  до нотаріуса  заяву про прийняття спадщини. Проте  у  багатьох випадках спадкоємці не зверталися  до нотаріальної  контори  у  встановлений   законом  строк, але звернулися  до  суду  з позовом  про визнання за ними  права власності на  спадщину, посилаючись на  те, що   вчинили  певні  дії, які свідчать  про фактичне  прийняття   спадщини (за ЦК УРСР 1963 року) та проживали разом зі  спадкодавцем на  момент  його смерті (за нині діючим ЦК України).

             Переважна більшість позивачів посилаються при  цьому на норми  Цивільного Кодексу УРСР 1963 року, зокрема ст. 549, якою було передбачено дії, що  свідчать про  прийняття спадщини, відповідно  до якої  спадкоємець вважався таким, що  прийняв  спадщину  якщо він, фактично,  вступив  в управління та володіння майном, деякі -  на норми  нині діючого Цивільного Кодексу України, а  саме на  положення статті 1268.

               При розгляді  спадкових справ суддями також застосовуються як норми  ЦК УРСР 1963 року так і норми  чинного ЦК.

                Положення ст. 549 ЦК УРСР  1963 року  застосовується   щодо спадщини, яка відкрилася  до 1  січня 2004 року. Згідно з п. 5 Прикінцевих  і перехідних  положень  Цивільного Кодексу України, який набрав чинності  з 01  січня 2004 року, до спадщини, яка відкрилася   але не була прийнята   ніким  із  спадкоємців до набрання  чинності цим Кодексом, застосовуються  правила  книги  шостої  ЦК України, але, оскільки, відповідно до закону, який діяв  до 01  січня   2004 року, спадкоємці визнавалися  такими,  що прийняли спадщину  у  випадку  вчинення   дій, передбачених  ст. 549  ЦК УРСР 1963 року, то застосування законодавства саме  таким  чином слід  вважати  вірним.  У випадках, коли  спадщина відкрилася або строк на  її прийняття закінчився  після набрання  чинності  новим  ЦК України, як правило, вирішується питання  про визначення додаткового  строку  для прийняття спадщини.

              Слід зазначити, що  судді однозначно застосовують  вимоги  процесуального закону щодо змісту судового рішення. Резолютивні частини  рішень суду  про  визнання  за спадкоємцями  права власності на спадкове  майно містять інформацію  на яке саме  майно   визнано  право  власності, кому  саме зі  спадкодавців  воно належало  і за  ким  саме зі  спадкоємців. У резолютивних частинах рішень суду про визначення додаткового (продовження) строку для  прийняття спадщини зазначається початок перебігу такого строку для подання заяви прийняття спадщини, який починається  дня набрання рішенням законної  сили.

              Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за № 7 «Про судову практику  у справах  про спадкування» «Якщо  будівництво здійснювалося згідно  із законом, то у разі  смерті  забудовника до  завершення будівництва  його права та  обов»язки як забудовника, входять до складу  спадщини».

              Законодавством  передбачено порядок  прийняття  в експлуатацію будівель  інспекцією архітектурно - будівельного  контролю  за  місцем їх розташування, який не може  підмінятися судовим рішенням.

               Оскільки   введення  в експлуатацію  будівель та споруд  у юидичному сенсі  є  складовою  частиною будівництва цих  об»єктів, то право власності   спадкоємців на  домоволодіння  та  інші  споруди, які  спадкодавці за життя спорудили, але не здали до експлуатації, належить захищати  шляхом переведення на спадкоємців належних  їхнім  спадкодавцям за життя право та  обов»язків забудовника.

              При розгляді справ за  позовами спадкоємців  про визнання права власності  на об»єкти нерухомості  у порядку спадкування після смерті  спадкодавця у зв»язку з відсутністю  документів, що  підтверджують  право  власності   спадкодавця на спірні об»єкти  враховується питання чи є  спірне майно самочинно збудованим, чи воно не є  таким та приймається до  уваги законодавство, яке було чинним  протягом виникнення та   тривання  спірних  правовідносин.

              Визнання права власності  в порядку спадкування на недобудований  буднок  відповідно до  чинного законодавства неможливе.

     Висновки і пропозиції: Зміст проаналізованих судових рішень дає можливість зробити висновок, що суддями в достатній мірі вивчаються та однозначно застосовуються норми книги шостої ЦК України 2003 року (спадкове право), що пов’язано з істотними відмінностями норм матеріального права, які регулювали правовідносини щодо спадкування в ЦК УРСР 1963 року та які регулюють ці правовідносини в ЦК України 2003 року.

 

Суддя                                                                        О.І. Глушко

                         29 січня 2016 року