УЗАГАЛЬНЕННЯ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ БАХМАЦЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ СПРАВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ КРЕДИТНИХ ДОГОВОРІВ ЗА 1 ПІВРІЧЧЯ 2016 РОКУ

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

 ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ БАХМАЦЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ

СПРАВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ КРЕДИТНИХ ДОГОВОРІВ  ЗА 1 ПІВРІЧЧЯ 2016 РОКУ 

              Відповідно до плану  роботи Бахмацького районного суду  Чернігівської області на друге  півріччя 2016 року  проведено  узагальнення  судової  практики  розгляду  вказаним  судом  цивільних  справ, що виникають із  кредитних договорів, розглянутих у першому півріччі 2016 року.

              Протягом періоду, за який здійснюється зазначене  узагальнення, на розгляд до Бахмацького районого суду  Чернігівської  області надійшло 67 справ, які  винкають з кредитних  договорів. Із загальної  кількості справ, що надійшли, розглянуто 65 справ із яких: з ухваленням рішення   по 61 справі; з винесенням заочного рішення  49 справ; із задоволенням позову 60 справ; в одному випадку закрито провадження у справі; 3 позовні заяви залишено  без  розгляду. Всього заявлено позовів на  загальну  суму 3706912 гривень, стягнуто судовим рішенням на загальну суму 3233701 гривень.

              Правове регулювання договору кредиту здійснюється главами 52, 52, § 2 глави 71 ЦК України, законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про іпотеку», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та ін..

              При вирішенні таких спорів слід виходити з  положень статей 41, 42, 99 Конституції України,  статті 1  Першого  протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 4.11.1950).

              Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення   цивільних справ з метою захисту  порушених, невизнаних  або  оспорюваних  прав, свобод чи  інтересів  фізичних  осіб, прав та  інтересів  юридичних  осіб, інтересів держави.

              За кредитним договором банк або інша  фінансова  установа (кредитодавець) зобов»язується  надати грошові  кошти (кредит)  позичальникові  у розмірі та  на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти, що  визначено частиною ст. 1054 ЦК України.

              Кредитний  договір є  різновидом договору позики.

              Предметом кредитного договору є, винятково, грошові кошти, що надаються позичальнику на  умовах, визначених  в договорі. Це  відрізняє кредитний договір  від договору позики, предметом  якого  можуть бути як грошові  кошти, так  і  речі, визначені  грошовими ознаками.

              На відміну  від договору  позики, за  яким його предмет  передається позичальнику у власність, ЦК не містить подібного положення  стосовно кредитного договору, зазначаючи лише обов»язок  кредитодавця «надати грошові  кошти». Це  обумовлено залежністю надання коштів  кредитодавцем  від  виконання позичальником  умов  кредитного договору. Наприклад, у разі недотримання  принципу  цільового  використання коштів, отриманих  в кредит,  що  встановлюється в договорі, кредитодавець  має  право також  відмовитися  від подальшого кредитування  позичальника  за  договором.

              Головною вимогою щодо змісту  кредитного договору є  наявність юридичних  норм, які б дозволили  регулювати весь комплекс  взаємовідносин  фінансової  установи з  клієнтом (позичальником).

             Кредитні договори укладаються у письмовій  формі і не можуть змінюватися в односторонньому  порядку  без  згоди сторін. Кредитний  договір, укладений з недодержанням  письмової  форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Зміни  змісту договору вносяться  за  погодженням  обох  сторін. Він має  бути підписаним повноважними особами  сторін, які  його укладають. Спірні  питання  щодо виконання договору  у разі  недосягнення згоди  між  сторонами розглядаються судом.

              За своєю структурою кредитний  договір  має  включати такі  складові:

              - преамбулу, в якій  зазначаються найменування сторін та їх організаційно – правова  форма;

              - предмет  і суму  договору (уточнюється  мета  кредиту, його сума,  строк  надання позики, величина річних  відсотків, зазначається номер і дата  договору);

              - умови забезпечення кредиту вказуються конкретно: договір застави, договір поруки, ціння папери  або  інші  документи;

              - порядок надання і погашення позики, а саме: розкривається  конкретний  механізм  видачі  і погашення позики із  зазначенням терміну;

              - зобов»язання банку і позичальника: банк зобов»язуєтся відкрити  позичальникові певний (вказується його номер) позичковий  рахунок для  видачі  кредиту; позичальник  зобов»язується  викоритсати  кредит  на зазначені  у договорі  цілі  та забезпечити повернення  одержавного кредиту  і сплату  нарахованих  відсотків зі  свого поточного рахунку у встановлені  строки  відповідно до строкових  зобов»язань;

              - права банку і позичальника (банк  має  право  у разі недотримання позичальником  умов  договору  розірвати  його і достроково стягнути кредит зі  сплатою штрафу - вказується розмір  штрафу у відсотках до суми позички, позичальник  має  право достроково розірвати договір, повністю  повернувши одержаний  кредит, включаючи відсотки за  його користування, попередньо повідомивши про це банк);

              - санкції у разі невиконання умов договору;

              - порядок розгляду спірних питань;

              - особливі умови (наприклад  порядок  внесення змін у договір: зміни у договорі  оформляються додатковою  угодою сторін);

              -  строк дії  договору;

              -  юридичні  адреси та реквізити сторін;

              -  підписи сторін.

              Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит позичальник має повернути банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Причому банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

             Згідно зі статтею 99 Конституції України  грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття   визначає  правовий статус гривні, але  не встановлює сферу її обігу.

             Відповідно до ст. 192 ЦК України «Законним платіжним засобом, обов»язковим до приймання за номінальною вартістю на всій територіїї України. є  гошова одиниця України – гривня.

              Іноземна  валюта  може  використовуватися  в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом».

              Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України  від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що «Згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов»язковим до приймання за  номінальною  вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. У зв»язку з  цим при задоволенні  позову  про стягнення грошових  сум суди повинні зазначати у  резолютивній  частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і  словами у грошовій одиниці України – гривні. При стягненні періодичних  платежів  суд  має  вказати період, протягом  якого проводиться виконання.

              У разі пред»явлення позову  про стягнення грошової  суми  в іноземній  валюті суду  слід  у мотивувальній  частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за  курсом, встановленим Національним  банком України на день ухвалення рішення.

              Суд має право ухвалити рішення про  стягнення грошової  суми  в іноземній валюті з правовідносин, які  виникли при здійсненні валютних  операцій у випадках і в порядку, встановлених  законом».

              Як приклад можна навести справу за єдиним унікальним номером 728/749/16-ц, номер провадження 2/728/230/16 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до фізичної  особи про стягнення заборгованості за кредитним договором.

              Звертаючись до суду,  позивач  просив  стягнути з  відповідача заборгованість за  кредитним договором, який  було  укладено саме в іноземній  валюті, в розмірі 25827,10 доларів США.

              Рішенням суду позовні  вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача  на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за період з 08.02.2012 року по 04.02.2016 року у розмірі 3378.32 доларів США, що за курсом 25.69 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 04 лютого 2016 року складає 86789.04 грн., яка складається із 51.89 доларів США заборгованість за кредитом, 3043.51 доларів США заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 282.92 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом.

              В іншій частині позовних  вимог  відмовлено з урахуванням пропуску строку позовної давності щодо стягнення неустойки (пені), яка відповідно до положень ч.2 ст. 258 ЦК становить один рік.

              Нормою ст. 360-7 ЦПК України, яка врегульовує  питання щодо  обов»язковості судових  рішень Верховного Суду України, визначено, що «Висновок Верховного Суду  України  щодо застосування  норми права, викладений у його постанові, прийнятій  за  результатами розгляду  справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов»язковим  для  всіх  суб»єктів  владних повноважень, які  застосовують  у  своїй  діяльності  нормативно – правовий  акт, що  містить відповідну  норму  права.

          Висновок щодо застосування норми права, викладений  у  постанові  Верховного Суду  України, має враховуватися іншими судами загальної  юрисдикції при застосуванні  таких норм права. Суд  має  право відступити від  правової  позиції, викладеної  у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням  відповідних  мотивів».

              У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. На це звернув  увагу Верховний  Суд України  у своїй  постанові  від 19.03.2014 року за № 6-20цс14.

              Позовна давність – це строк, у межах  якого  особа  може  звенрнутися  до  суду  з  вимогою  про захист  свого цивільного  права  або  інтересу, що  визначено положенням ст. 256 ЦК України.

              Для  окремих  видів  вимог  законом  може встановлюватися  спеціальна  позовна  давність: скорочена або  більш  тривала  порівняно із загальною  позовною давністю.

               Позовна  давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 1, ч.2 п.1 ст. 258 ЦК України).

              Загальна  позовна  давність  встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

              Так, за рішенням Бахмацького районного  суду  Чернігівської області  від 26.01.2016 року, єдиний унікальний номер 728/2729/15ц, номер провадження 2/728/13/16 позовні  вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до особи про стягнення заборгованості за  кредитним  договором задоволено повністю шляхом стягнення суми боргу, зазначеної позивачем. При цьому  суд  не погодився з позицією представника  відповідача щодо закінчення  дії кредитного договору 30.04.2012 року, укладеного 19.05.2008 року між сторонами по справі, в зв»язку  зі спливом 3-річного строку позовної давності на момент  подачі позову. Судом враховано, що останній платіж по кредиту відповідачем було здійснено 22.07.2015 року в сумі 50 гривень.

              Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України «Зобов»язанням є правовідношення, в якому  одна  сторона (боржник) зобов»язана  вчинити на  користь другої  сторони (кредитора)  певну  дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,  сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної  дії, а кредитор має  право  вимагати від боржника  виконання його обов»язку

              За змістом статті 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами, а положення статті 525 ЦК України забороняє односторонню  відмову  від зобов»язання або односторонню зміну  його умов.

              З урахуванням положень статей 526 та 599 ЦК України зобов»язання буде вважатися виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснено відповідно до  умов договору  та вимог законодавства, а якщо  умови  виконання не визначені  в договорі або законі, то вони  повинні  бути  виконані   відповідно до  звичаїв  ділового обороту або до вимог, що зазвичай  ставляться.

              Виходячи зі змісту статті 598 ЦК України зобов»язання припиняється  частково або у повному  обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов»язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише  у випадках, встановлених договором або законом.

              Згідно з пунктом 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні  системи  та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року, списання договірне це списання  банком з рахунку клієнта  коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом. А відповідно до пункту 26.1 статті 26 вищезазначеного Закону платник  при укладенні договорів із банком має право  передбачити  договірне списання грошей зі  своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

              Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних  платіжних  засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (в редакці, яка діяла на момент виникнення правовідносин), банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної  платіжної операції, що ним не виконувалися або які були виконані  некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої  операції, та за необхідності,відновлює залишок коштів на рахунку до  того стану, у якому  він був перед  виконанням цієї  операції. Користувач  не несе відповідальності за здійснення за здійснення платіжних  операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред»явлення користувачем або електронної ідентифікаціїї самого спеціального платіжного  засобу та  його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми дфями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному  використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої  інформації, яка дає  змогу ініціювати платіжні  операції.

              Обов»язком власника картки  є вжиття заходів і повідомлення банку про незаконне  використання картки, при цьому, держатель картки несе відповідальність за операції по ній, що передбачено пунктами 6.10, 6.11 розділу 8 Умов та правил надання банківських послуг.

              Рішенням від 23.03.2016 року, єдиний унікальний номер  728/267/16-ц, номер провадження 2/728/103/16, в задоволенні  позовних  вимог позивачеві відмовлено повністю.

              Звертаючись до суду з вимогою  про захист прав споживача, позивач просила визнати кредитне зобов»язання припиненим, мотивуючи тим, що не подавала заяви відповідачу  про відкриття карткового рахунку № 5457 0823 9064 4974 і такої  картки не отримувала, а строк дії зазначених в заяві попередніх  карток від 04 лютого 2009 року закінчився  і нову картку вона не отримувала, тому зобов»язання  за  кредитним  договором є припиненим. Крім того, додатково зазначила, що користувалась кредитними картками в 2013 та 2014 роках,  а в 2015 році вносила кошти на погашення заборгованості. Вважає, що частина коштів з кредитної  картки була   викрадена невідомими  особами.

              Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що будь – яких доказів про незаконні дії третіх осіб, незаконне списання коштів позивача і повідомлення про це банк суду надано не було,

              Відповідно до ч.1 ст. 211 ЦПК України «Суд, виявивши під  час  розгляду  справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли   вчиненню порушення може постановити окрему ухвалу  і направити відповідним особам  чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та  умов. Про вжиті  заходи  протягом місяця з дня надходження окремої  ухвали повинно бути  повідомлено суд, який постановив окрему ухвалу».

              Оскільки під час розгляду вказаної справи були виявлені  обставини, які могли свідчити про вчинення невідомими особами кримінального правопорушення (злочину), одночасно з ухваленням вищезазначеного рішення, судом було винесено окрему  ухвалу з подальшим направленням її до правоохоронних  органів для прийняття відповідних рішень у разі встановлення винних  осіб, на підставі чого могло б вирішуватися питання про припинення зобов»язань  між  позивачем  та відповідачем.

              За повідомленням Бахмацької  місцевої  прокуратури та Бахмацького  відділу поліціїї ГУНП в Чернігівській області відомості про вищевказане кримінальне  правопорушення на підставі заяви Дорошенко М.С. (позивача по справі)  внесено до ЄРДР 14.06.2015 року з  правовою  кваліфікацією ч.1 ст. 192 КК України та розпочато досудове розслідування.

              Відповідно до ст. 553 ЦК України «За договором поруки поручитель поручається  перед кредитором боржника за виконання  ним свого обов»язку.

              Поручитель відповідає перед  кредитором  за порушення зобов»язання боржником.

              Порукою може забезпечуватися виконання зобов»язання  частково або у повному обсязі.

              Поручителем може  бути одна особа або кілька осіб».

              У разі  порушення боржником  зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник  і поручитель відповідають перед  кредитором  як солідарні  боржники, якщо  договором  поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

              Поручитель відповідає  перед кредитором  у тому ж  обсязі, що  і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків,  якщо інше  не встановлено договором поруки.

              Особи, які спільно дали  поруку, відповідавють  перед кредитором  солідарно, якщо інше  не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).

              Відповідно до частини четвертой  статті 559 ЦК України (в редакції, яка діяла протягом періоду, за який проводиться узагальнення, оскільки на даний  час зміст частини четвертої статті 559 ЦК згідно Закону  від 14.06.2016 року за № 1414, який набрав  чинності  19.10.2016 року, дещо змінено),  порука припиняється, якщо  кредитор протягом  шести місяців від  дня  настання   строку виконання  основного зобов»язання  не пред»явить  вимог  до  поручителя.

              При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися  належним чином  відповідно до  умов  договору. Отже, якщо кредитним  договором   не визначено інші  умови виконння  основного зобов»язання, то у разі неналежного виконання  позичальником своїх зобов»язань за цим договором  строк пред»явлення  кредитором  до поручителя  вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання  строку погашення  зобов»язання  згідно з  такими умовами, тобто  з моменту  настання  строку виконання  зобов»язання  у повному  обсязі  або у зв»язку  із застосуванням  права на повернення  кредиту  достроково. Таким строком  може  бути лише  не сплата  чергового платежу.

              Пред»явлення вимоги  до поручителя  є  як направлення/вручення йому  вимоги про погашення боргу (залежно від умов  договору), так і пред»явлення до  до нього позову. При  цьому в разі пред»явлення  вимоги до поручителя кредитор може  звернутися до  суду  протягом  шести  місяців від дня  настання строку  виконання основного зобов»язання.

              При цьому сама  по  собі  умова договору про дію  поруки до повного виконання позичальником зобов»язання перед  кредитодавцем або до повного виконання поручителем  взятих  на  себе  зобов»язань не може  розглядатися як  установлення строку дії поруки, оскільки це відповідає вимогам статті  252 ЦК України, згідно з  якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін  визначається календарною датою або вказівкою  на подію, яка має неминуче  настати.

              Рішенням Бахмацького районного суду  Чернігівської  області від 13 січня 2016 року (єдиний унікальний номер 728/1580/15-ц, номер провадженння 2/728/2/16) позовні  вимоги Уповноваженої  особи Фонду гарантування  вкладів фізичних  осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» до осіб: основного боржника та  двох поручителів  про стягнення заборгованості за  кредитним  договором задоволено повністю,  стягнуто солідарно з останніх розмір заборгованості за  кредитним договором, визначений  позивачем (суму  основної заборговансті, нараховані відсотки та  пеню).

              Однак вищевказане рішення суду скасовано рішенням апеляційного суду  Чернігівської  області від 27 квітня 2016 року, відповідно до змісту  якого позовні  вимоги уповноваженої  особи Фонду  гарантування вкладів фізичних  осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» до основного боржника задоволено;  позовні  вимоги до поручителів задоволено частково. Стягнуто солідарно з основного боржника та  одного з поручителів заборгованість за  кредитним договором (з урахуванням процентів та  пені), в межах шести місяців, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом в межах дії договору поруки до дня закінчення строку виконання основного зобовязання. Стягнуто солідарно з основного боржника та іншого з поручителів заборгованість за  кредитним договором (з урахуванням процентів та  пені), в межах шести місяців, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом в межах дії договору поруки до дня закінчення строку виконання основного зобовязання. Стягнуто з основного боржника заборгованість по кредитному  договору за весь  час  прострочення. В іншій  частині  позовних  вимог відмовлено.

              Підставою для  скасування рішення першої  інстнції слугувало те, що з поручителями укладалися різні договори поруки, а тому солідарне стягнення  з них та основного боржника коштів за  кредитним договором має відбуватися окремо. Крім того, з поручителів слід стягувати борг в межах шести місяців, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом в межах дії договору поруки до дня закінчення строку виконання основного зобовязання.

              При дослідженні справ даної  категорії, за період, протягом  якого здійснюється узагальнення, слід окремо зупинитися на питаннях щодо застосування норм цивільного процесуального законодавства.

              Позови, що виникають із кредитних правовідносин, пред»являються до  суду за загальними правилами підсудності, визначеними главою 1 розділу 111 ЦПК України.

              При цьому суд  має враховувати  право споживача на пред»явлення позову  також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування цієї  особи або за  місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (частина п»ята статті 110 ЦПК).

              Позови, що виникають з діяльності  філії або представництва  юридичної  особи, можуть пред»являтися  також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є  банк  чи інша  фінансова  установа як  юридична  особа. Зазначене правило територіальної  підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред»являються банками чи  іншими фінансовими установами щодо  виконання кредитних  зобов»язань, оскільки у  цьому випадку діють  правила статті 109 ЦПК України.

              Правила статті 114 ЦПК України про виключну  підсудність застосовуєтся до позовів, що виникають  із  приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю  права власності на предмет  іпотеки, визнання договору  іпотеки недісним, тощо).

              Недотримання правил підсудності тягне за  собою повернення заяви позивачеві, про що  постановляється ухвала. Повернення  позовної  заяви не перешкоджає  повторному  зверненню із заявою  до  належного суду (частина п»ята статті 121 ЦПК).

              Позовна  заява про вирішення спору, що  виникає з кредитних  правовідносин, за  формою та змістом повинна відповідати загальним правилам, встановленим  статтею 119 ЦПК України, а залежно  від предмета  та підстави позову – і вимогам, які  містяться у спеціальному  законодавстві. Зокрема, у разі пред»явлення позову про звернення стягнення на предмет  іпотеки у заяві  має  бути  викладено обставини, необхідні  для  ухвалення рішення, зокрема, відповідно до  статті 39 Закону України «Про іпотеку»; у разі пред»явлення позову  про захист право споживачів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у заяві має  бути викладено, яке саме право відповідача порушено; коли і в чому це виявилося; способи захисту, яких  суд мможе  вжити, тощо.

              До позовної заяви  має  бути додано документ, що  підтверджує  сплату  судового збору.

              Положення  ч. 1 ст. 224 ЦПК України, яка врегульовує питання щодо умов проведення заочного розгляду  справи, визначено, що «У разі неявки  у судове засідання  відповідача, який належним  чином   повідомлений  і від  якого   не надійшло заяви про розгляд справи справи  за  його відсутності  ябо  якщо  повідомлені  ним причини  неявки визнані  неповажними, суд може  ухвалити  заочне рішення  на підставі  наявних у справі  доказів, якщо  позивач не заперечує проти   проти такого вирішення справи.

              Відповідачам, які не з»явилися в судове засідання, направляється  рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення  не пізніше трьох днів з дня  його проголошення (ст. 227 ЦПК України).

              У ході проведення узагальнення встановлено, що у переважній більшості (загалом 49 справ із 61) суди проводили заочний розгляд  справ.

              Заочне рішення може бути переглянуте  судом, що  його ухвалив за письмовою  заявою  відповідача, яка подається до  суду протягом  десяти днів з дня  отримання його копії (ст. 228 ЦПК України).

             При дослідженні справ даної категорії встановлено, що лише  в одному  випадку відповідач звертався до  суду з заявою  про перегляд  заочного рішення. В решті заочні  рішення після  набрання ними законної  сили відповідно до положень ст. 233 ЦПК України, зверталися до  виконання.

              Заочним рішенням Бахмацького районного суду  Чернігівськї області  від 5 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до особи про стягнення заборгованості за  кредитним договором задоволені в повному  обсязі: стягнуто суму заборгованості, нараховану позивачем та  вирішено питання судових  витрат (єдиний унікальний номер 728/2845/15-ц,   номер провадження  2/728/24/16).

              Вказане заочне рішення, з урахуванням положень ст. 227 ЦПК України,  вручено відповідачеві 6 січня 2016 року.

              15 січня 2016 року, з дотриманням вимог, визначених нормами ст. 229 ЦПК України (форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення), відповідач звернувся до  суду  із заявою про його перегляд, мотивуючи тим, що під  час розгляду справи, в порушення ст. 169 ЦПК України та роз»яснень, викладених в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду  України за № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм  цивільного процесуального законодавства при розгляді  справ у суді  першої  інстанції», факту повторної, повідомленого належним чином його (відповідача) неявки, судом не встановлено. Крім того, зазначив, що рішення  суду ухвалено на підставі недоведених обставин, що  мають значення для  справи.

              Згідно ст. 232 ЦПК України заочне рішення може  бути скасоване лише за  наявності двох умов: 1) поважність  причин неявки відповідача в судове засідання; 2) докази, на які посилається відповідач, мають істотне значення для вирішення справи. 

              За наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення, ухвалою суду від 08 лютого 2016 року вказана заява залишена без задоволення (п. 1 ч.3 ст. 231 ЦПК України), оскільки відповідачем не було надано доказів, що мають істотне значення для  правильного вирішення справи, а причини неявки в судове засідання, на які посилається останній, не визнано поважними.

              Положення  ст. 158-1 ЦПК України надає можливість сторонам приймати участь у судовому засіданні  в режимі  відеоконференції.

              При вирішенні справ, що  випливають з кредитних  правовідносин, протягом досліджуваного періоду, встановлено непоодинокі випадки такої  участі сторони по справі. Такі клопотання надходили від представників банків та задовольнялися  судом.

              Так, наприклад, ухвалою суду від 09 лютого 2016 року по цивільній  справі за позовом  ПАТ КБ «ПриватБанк» до особи про стягнення заборгованості за кредитним договором (єдиний унікальний номер 728/2582/15ц, номер провадження 2/728/8/16), задоволено клопотання представника позивача та ухвалено провести розгляд зазначеної справи в приміщенні Самарського районного суду м. Дніпропетровська в режимі відеоконференціїї, тобто за місцем розташування позивача.

              Відповідно ч.2 ст. 11 ЦПК України «Особа, яка бере  участь у справі, розпоряджається  своїми правами щодо предмета  спору  на власний  розсуд. Таке право мають  також  особи (за винятком тих  осіб, які не мають цивільної   процесуальної  дієздатності), в інтересах яких  заявлено вимоги».

              За приписами п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України «Суд постановляє ухвалу  про залишення заяви без  розгляду, якщо...  позивач подав заяву про залишення  позову без  розгляду».

              Протягом досліджуваного періоду три позови, предметом яких були стягнення заборгованості за  кредитним договором, залишені без  розгляду  на підставі клопотань  представників позивача.

              Наприклад, ухвалою  суду від 29 квітня 2016 року позовну  заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до особи про стягнення заборгованості за  кредитним договором залишено без  розгляду на підставі поданої  письмової  заяви представника позивача, в  зв»язку з підписанням сторонами договору про реструктуризацію боргу.

              Слід зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», яка врегульовує  питання щодо повернення судового збору, в редакції, яка діяла протягом досліджуваного в узагальненні періоду, повернення  сплаченої  суми судового збору у разі залишення  заяви без  розгляду за клопотанням позивача, не передбачено.

              Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України «Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може  вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову».

              Позов  забезпечується: 1) накладенням арешту  на майно або грошові  кошти, що належать відповідачеві і знаходяться в нього або в інших  осіб; 2) забороною вчиняти  певні  дії; 3) встановленням обов»язку вчиняти певні  дії; 4) забороною  іншим особам здійснювати платежі або передавати майно  відповідачеві чи виконувати щодо нього інші  зобов»язання; 5) зупиненням  продажу  арештованого майна, якщо подано позов про   визнання права власності  на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням  стягнення   на підстві виконавчого документа, який оскаржується  боржником в судовому порядку; передачі речі, яка є  предметом  спору, на зберігання іншим  особам.

              У разі  необхідності судом можуть  бути застосовані  інші види забезпечення позову. Суд  може застосовувати кілька видів забезпечення позову.

              Види забезпечення позову мають бути співмірними  із заявленими позивачем вимогами (ч.1-3 ст. 152 ЦПК України).

              Протягом періоду, за  який здійснюється узагальнення, ухвалою  суду від 17  березня 2016 року по справі за позовом ПАТ «Кредобанк» до осіб про звернення стягнення на предмет застави (єдиний  унікальний  номер 728/522/16-ц, номер провадження 2-з/728/2/16) вирішувалося питання про забезпечення позову. За наслідками розгляду заяви накладено арешт на автомобіль, належний боржникові та заборонено останньому проводити  його реєстрацію  та перереєстрацію, здійснювати його відчуження. В частині  передачі на збереження  ПАТ «Кредобанк» вказаного транспортного засобу  відмовлено.

              Протягом першого півріччя 2016 року із загальної  кількості розглянутих судом справ, що  виникають із  кредитних  договорів, в апеляційному порядку оскаржувалися три рішення, одне з  яких залишено без  змін, а два скасовані з ухваленням нових.

              Так, рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 10 травня 2016 року по цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з поверненя боргів» до особи  про стягнення заборгованості за  кредитним договором (єдиний унікальний номер 728/591/16-ц, номер провадження 2/728/4/16) в задоволенні позовних  вимог відмовлено повністю.

              Відмовляючи в позові ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», суд  першої  інстанції  виходив  з  того, що  позивач не надав належного підтвердження  письмового повідомлення відповідача (боржника) про відступлення права грошової  вимоги, що  у  відповідності  до ст. 1082 ЦК України є  обов»язковою  умовою для виникнення  зобов»язання боржника перед  фактором.

              Рішенням Апеляційного  суду Чернігівської області від 07 липня 2016 року скасовано вищезазначене рішення та ухвалено нове про задоволення позовних  вимог, оскільки  відповідач не сплачувала  заборгованості за  кредитним договором ні первинному, ні  новому  кредитору, сплатила  лише  незначну суму в розмірі 742 гривні, у неї  утворилася значна заборгованість, а неповідомлення боржника про зміну  кредитора не  звільняє  його від  обов»язку погашення кредиту взагалі.

              Іншу справу, рішення по якій скасовано, проаналізовано вище (рішення суду  першої інстанції від 13 січня 2016 року, єдиний унікальний номер 728/1580/15-ц, номер провадженння 2/728/2/16 за позовом Уповноваженої  особи Фонду гарантування  вкладів фізичних  осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» до осіб: основного боржника та  двох поручителів  про стягнення заборгованості за  кредитним  договором, рішення суду апеляційної  інстанції 27 квітня 2016 року).

              Підводячи підсумки, слід  зазначити, що під  час розгляду цивільних справ, які виникають із кредитних  договорів, проблем у суддів не  виникало, оскільки напрацьована єдина практика розгляду подібних  спорів, про що  свідчить незначний  відсоток скасованих рішень (3% від загальної  кількості розглянутих  справ даної категорії).

Суддя                                                                        О.І. Глушко

                             30  вересня 2016 року